Минає 72 рокіи з часу розгрому фашистської Німеччини учасниками Антигітлерівської коаліції. Людські жертви - немислимі. Ця війна визнана найжорстокішою з поміж інших, які відбувалися коли-небудь за всю відому історію людства. Майже 69 літ тому лінія радянсько-німецького фронту у ході Великої Вітчизняної війни докотилася до Карпат. Тут заново було сформовано IV Український фронт після визволення ним від окупантів Криму. Його учасникам потрібно було подолати сильно укріплену так звану «лінію Арпада», яка проходила головним Карпатським хребтом, здебільшого по залишках колишніх укріплень періоду Першої світової ВІЙНИ.
У попередніх публікаціях уже йшлося про жорстокі бої 17-го гвардійського стрілецького корпусу за визволення тодішнього с. Ясіня, околиці якого були складовою частиною згаданої лінії. Але це були не просто укріплення, а міцний оборонний вузол, напевно, наиміц- ніший у Карпатах, який пролягав по лінії: полонина Ґповчиська - присілок Лопушанка - висота Костирі- вка - присілок Свидовець - полонина Драгобрат. До них слід додати ще й перевал Околе. В угорській історичній літературі, де йдеться про «лінію Арпада» написано, що їхній оборонний вал у межах Карпатського хребта складався з опорних пунктів. Такими пунктами названі околиці села, які ' з єднувалися здебільшого траншеями и окопами, тобто польовими укріпленнями. У цих пунктах були наявні майже всі види тогочасного озброєння із великим запасом боєприпасів, і, головне, з добре підготовленими вояками, які добре володіли зброєю. Тому головні бої тут відбувалися, як покаже розвиток подій, не за населений пункт і присілки, а за згадані опорні пункти.
Радянське військове командування, мабуть, вважало, що головні бої здебільшого відбудуться на ділянці фронту в межах Татарського, Яблуницького та Зиміро- Вороненківського перевалів. Але його військові частини порівняно легко оволоділи згаданими перевалами та їхніми околицями. Тобто подолали першу лінію оборони, визволивши тодішні присілки Лазе- щину, Стебний і північну частину с. Ясіня. Але далі просунутись не могли через сильний обстріл супротивника. Інша, ще не зайнята територія села, наскрізь прострілювалася із усіх опорних пунктів. Якщо і у наш час зупинитися на площі «Трицьиток» у центрі сучасного селища Ясіня і поглядом почергово визначити згадані місця, - стає зрозумілим, що тут оборонна лінія мала контури у вигляді своєрідного «мішка», в який і передбачалося заманити наступаючих. Очевидно, планувалося на цій лінії зупинити наступаючих, або хоча б завдати якомога більших людських втрат. їх тут чекали. Так, бої там протягом 17 діб були жорстокими і втрати з боку радянських військ тільки вбитими, за встановленими відомостями (поіменно і невідомих) досягли щонайменше до 1 тис. чоловік, про що свого часу говорив учасник визволення селища Олександр Стародубцев. Але пошуки загиблих ще тривають. Однак, якщо втрати в цій місцині досягли такої великої кількості, то поранених було набагато більше. Серед них значна частина важкопоранених мала тілесні ушкодження, несумісні зжиттям. Але вони помирали від ран вже у тилових військових лікувальних установах або дорогою до них, а не в межах Ясіня. їх хоронили не в цій місцевості. І, судячи з цього, кількість загиблих у ясінянській долині реально зростає далеко за тисячу.
Про меморіал загиблих воїнів у смт. Ясіня вже писалося. Але коли він був організований? Старожили згадують, що ще в 60-х роках XX ст. біля тодішньої середньої школи була лише одна могила, яку доглядали учні. Однак ніхто не знає чи це було одиничне, чи групове захоронення. Можна лише припустити, що там була братська могила дев’яти воїнів 165-ої окремої штрафної роти, які, за документами періоду боїв за Ясіня, поховані десь у центрі села. Але уже в 70-х роках минулого сторіччя, з ініціативи тодішнього вчителя історії та права В. С. Молдавчука, і почалося перезахоронення бійців, яке продовжується у наш час. Мабуть, ще слід це зробити із 26-ма загиблими воїнами-розвідниками і 55-ма вої- нами-«штрафниками», місця поховання яких вказані на схемах документів, ксерокопії яких в електронному варіанті недавно надіслані з архіву МО Росії із м. Подольськ, за активної участі Всеукраїнського громадського обєднання «Союз «Народна Пам’ять» та інших об’єднань, які активно займаються пошуками загиблих і їх перепохованням, в тому числі і «Пошук - Захід».
Сьогодні потрібно згадати про ще один меморіал, розміщений у центрі Рахова. Поховання загиблих бійців тут відбувалися зразу після визволення населеного пункту, а також по мірі їх звезення із навколишніх територій, в т. ч. з Косівської Поляни й долини річки Біла Тиса. Проходили такі похорони загиблих і у 1945 році, яких було 5, але це мабуть були бійці-залізничники, які померли від отриманих травм під час відновлювальних робіт на залізничній дорозі. Окремі з тодішніх захоронених могли загинути і в сутичках із вояками супротивника, які ще блукали тоді горами. Загальна кількість бійців що тут лежать, - 92, серед яких 40 відомі і 52 невідомі, родичі яких так і не дізналися де вони поховані. Можливо, частина з них були розвідниками, в яких перед відправкою у розвідку командири завжди забирали їхні особисті документи і нагороди. Як уже знаємо, таких відносили до «пропалих безвісті», а їхні родичі, за тогочасними радянськими законами, ставали «ворогами народу», що тягло за собою різноманітні репресивні заходи тодішніх каральних органів. Пізніше в Рахові перепоховано прах відомого вихідця із Ясіня Олекси Борканюка, якого повісили в Будапешті у 1942 році і якому, уже після війни, посмертно присвоєно звання Герой Радянського Союзу. Всім похованим встановили пам’ятник. Однак, документи по меморіальному комплексу досліджено не повністю і тому роботи з їхнього опрацювання продовжуються.
До цього слід додати і те, що у Чорній Тисі, Квасах і, можливо, десь під полониною Апецка в межах Косівської Поляни, а, може, і ще десь в інших місцях, є окремі братські поховання бійців періоду боїв за територію нашого району, але їхня кількість невідома і це потребує також додаткового дослідження.
Чи були втрати військових з угорської сторони у ясінянській долині? Звичайно були, але якихось документальних підтверджень з приводу цього поки що немає. Однак, колишній житель Великого Бичкова Григорчук Іван, якого мобілізували в угорську армію і його військова частина в період боїв за Ясіня обороняла підніжжя г. Петрос, згадував після війни, що одного дня його і ще декількох вояків угорський офіцер послав за обідом для всієї їхньої військової частини, в якій нараховувалося декілька сот чоловік. Коли вони повернулися, - не знайшли нікого в живих, бо всі загинули від шквального артилерійського і мінометного вогню. Це зробили 29-й артилерійський полк і окремі мінометні батареї 138-ої стрілецької дивізії. Незважаючи на те, що не всі снаряди і міни розривалися, результати були вражаючі. Від таких нерозірваних зарядів після війни гинула худоба і навіть хлопчаки. Подібне відбувалося і під г. Говерла. Про бої на перевалі Околи, який відмежовує Свидовецький масив від Горган, свідчить те, що в середині 50-х років XX ст. учні Чорнотисянської школи принесли на урок біології, зі своєї ініціативи, черепи загиблих угорських вояків, вимиті ґрунтовими і дощовими водами, яких розпізнавали за ше не зовсім зотлілою уніформою. Вчителі категорично заборонили дітям це робити в майбутньому.
В післявоєнний час, у озері на полонині Драгобрат, теж знаходили черепи, як угорських вояків, так радянських воїнів, про що згадували свого часу дорослі люди. У літературі радянського періоду згадується про бої у присілку Буковинка, де наступала 8-ма стрілецька дивізія. Нові документальні дані свідчать про жорстокі бої за висоту 1707 біля г. Стіг й, можливо, за інші висоти під Близницею, що на Свидовці, де загинули 64 воїни штрафники 165-ої окремої штрафної роти. Прах 55 і нині покоїться там, на що вказує схема їхніх поховань. Очевидно, тут відбулася не одна атака, на вістрі яких були «штрафники». Але вони уже тоді не належали до так
званих «штрафників», бо своєю смертю, за тогочасними вимогами, були реабілітовані. Можна припустити, що у згаданих та й в інших місцях у обороняючих втрати були значними, адже їхні позиції радянські бійцї врешті-решт заиняли. А чи є десь на Рахівщині поховання угорських вояків? Так, вони є у Ясі- нях, на католицькому цвинтарі. Місцеві старожили свідчать що там поховано 8 загиблих у боях за тодішнє село і 12 померлих від смертельних поранень на східному фронті, яких зняли з угорських санітарних потягів. Такі поховання є десь і в Квасах, у Рахові та, можливо, ще в деяких населених пунктах. Але, мабуть, найбільше їхнього праху покоїться на місцях боїв. Це питання теж потребує дослідження.
Ащо відбувалося на Рахівщині у 1943 році, тобто 70 років тому? Як свідчать старші люди, до згаданого року в долині річки Тиса і її приток, якихось особливих збільшень угорських військових не спостерігалося. Але з перемогою радянських військ під Сталінгра- ом, на річці Дон, і, особливо, на урській дузі, кількість військових, а також жандармів, почала швидко зростати. Ставало зрозумілим, яка сторона переможе. їхні військові частини почали розташовуватися як у населених пунктах і поблизу них, так далеко за межами. Гори буквально почали рясніти «гонве- дами», тобто угорськими вояками, нарядами військових і жандармами. Для населення обов’язково були введені паспорти (угорською -угозолвани) і всі дорослі мали їх носити з собою,де б не перебували і що б не робили. За сприяння дезертирам угорської армії людей відправляли в концтабори, за допомогу партизанам чи підпільникам могли засудити на багаторічне ув’язнення з конфіскацією майна, а то і до розстрілу. У цей же рік активізувалися роботи щодо укріплення уже згаданої «лінії Арпада», для чого почалася насильна мобілізація чоловіків. Вони зрубували і транспортували дерева, копали траншеї й окопи, будували пункти спостереження і бліндажі, проводили залізобетонні роботи на будівництві дзотів і дотів. Все це робилося під пильним оком вояків, а роботою керували військові інженери.
Опрацьовуючи надіслані документи, вивчення яких продовжується, ми виявили, що в боях за визволення Рахівщини загинуло також 15 офіцерів від молодшого лейтенанта до майора, серед яких були і українці. Встановлено повнии перелік військових частин, що входили до складу 138-ої та 8-ої дивізій (їх №№ польових пошт 1102 і 1703 (1816), яких виявилося значно більше ніж про це раніше згадувалося. Дещо тут дивно, бо в переліку не згадано гужового транспорту, без якого у горах просто неможливо було пересуватися, але в обох дивізіях йдеться про дивізійні ветеринарні лазарети. Виходить, що коні таки були, і, очевидно, чимало. Також віднайдено номери польових пошт дивізій, що стало несподіванкою і про що майже не згадувалося в історичних працях радянського періоду, де висвітлювалися події Великої Вітчизняної війни. У згаданих дивізіях були польові каси Держбанку Радянського Союзу. Виходить, що перед боями можна було вкласти гроші, і у випадку загибелі, ці мізерні солдатські кошти держава могла вільно витрачати на власні потреби, часто не видаючи їх рідним загиблих. І сьогодні в одному з філіалів банку РФ у м. Єкатеринбург (колишній Свердповськ) на Уралі, знаходяться такі рахунки, яких є дуже багато. Тут також є і ті кошти, які мали виплачуватися за нагороди ще за життя загиблих.
Наведені відомості допоможуть і тим, хто ще захоче долучитися до пошуку невідомих воїнів, точніше орієнтуватися у складному документальному потоці. Думаємо, що особливе значення мають віднайдені номери польових поштдивізіи, що дасть можливість долучити до документів листи солдатів і солдатам. Ми звернули увагу на те, що в згаданому переліку відсутні відомості про військові частини, які безпосередньо підпорядковувалися штабу 17- го гвардійського корпусу, що частково могло привести до зростання і так такої великої кількості (понад 10%) невідомих загиблих воїнів.
Вважаємо за потрібне нагадати, що базуючись на результатах пошукової роботи із залученням наявних документів та спогадів учасників і свідків боїв за визволення Ясіня, було створено і передано Ясінянській селищній раді «Документальну базу даних меморіального комплексу «Група могил радянських воїнів». Вона, в першу чергу, базується на вивчених та систематизованих архівних матеріалах, основний зміст якої полягає в застосуванні комп’ютерних технологій, систематизації архівного матеріалу через використання гіперпосилань.
Завершується та готується до передачі міській раді матеріал щодо Рахівського меморіального комплексу.
Це не війна наших поколінь. У землі не лежать вороги. а люди. Їх замирила Ясінська земля. Питання визначення місця первинного поховання визначається спільно з угорською громадською організацією "Відевз". Слідкуйте за нашими публікаціями та беріть участь у проектах. Б.Меркло
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ]
