За багато віків синам України дуже часто доводилось воювати під чужими прапорами. Це створило одну з найболючіших та трагічних сторінок української історії. Відсутність власної держави штовхало українців воювати за чужі інтереси. Були, правда, і славетні історії, які чомусь не висвітлені в нашій літературі. Так, наприклад, маловідомий факт: французький король у 1646 році через свого посла у Варшаві де Бербері найняв козацький флот для війни з Іспанією. Козаки на чайках пройшли Босфор, Дарданелли, Егейське та Середземне моря, Біскайську затоку та взяли за одну ніч фортецю Дюнкерк. І впродовж двох років обороняли Французьку державу.
Буремне XX століття принесло людству дві світові війни. Україна опинилась у вирі цих кривавих подій. Спроба створити власну державу була потоплена в крові білими та червоними «братами» зі сходу. Україну роздерли на шматки Росія, Польща, Румунія та Чехія. В арміях кожної з цих країн служили українці. У такому розтерзаному вигляді Україна зустріла Другу світову війну. Без армії, без держави. Тільки у військах Канади та США служило більше 50 тисяч українців. У польській армії Андерса кожен четвертий був українцем. Із болем згадуємо про мільйони українців, часто навіть не озброєних, кинутих Сталіним — Жуковим під вогонь німецьких кулеметів.
Лише Україна втратила в цій війні 6,5 мільйона осіб. Не обійшла вона і Закарпаття, яке в роки війни входило до складу Угорщини. В роки Другої світової війни закарпатці волею трагічної долі воювали у чотирьох різних за своїм складом, ідеологіями і завданнями арміях: чехословацькій і радянській – з одного боку, угорській і німецькій – з другого. В чехословацьку армію, яка утворилася в роки війни на території колишнього Радянського Союзу, вони ввійшли як громадяни довоєнної Чехословаччини, в Червону Армію – в кінці 1944-го – на початку 1945 року після визволення Закарпаття.