Рахівське регіональне відділення громадської організації "Пошук"

З часу перепоховання шістнадцяти воїнів-розвідників однієї із дивізій 17-го гвардійського стрілецького корпусу у Меморіальному комплексі смт. Ясінях пройшло більше трьох місяців. Але упровздовж цього часу ініціативна група здійснила значну роботу щодо пошуку інших загиблих, крім 450-х уже відомих, встановлених колишнім вчителем історії Ясінянської середньої школи Василем Степановичем Молдавчуком.

Так, за згаданий період віднайдено прізвища та імена ще 53-ох вбитих. Цьому поспри­яли знайдені документи періоду боїв за Ясіня і його околиць, ксе­рокопії яких безкоштовно зроби­ли працівники військового архіву в м. Подольськ, що в Росії, і потрапили сюди від Всеукраїнсь­ких громадських організацій „Союз „Народна Пам'ять", „По­шук .Дніпро", „Пошук „Захід”. Де­тально на 76 сторінках (за бук­вами і датами) опрацьовано фрагменти трьох списків 800 за­гиблих. місця їхніх поховань та донесення з приводу цього ко­мандирів і начальників штабів, які завізовані їхніми підписами й печатками військових частин з номерами та повною назвою. Вибрано лише тих, чия загибель співпадала з боями за ясінянську долину і чиї місця поховань позначені на картах-схемах, якими тоді були «усіяні» околиці сьогоднішніх Ясіня і Чорної Тиси, Лазещини та їхніх присілків.

Вивчивши згадані докумен­ти, згідно вимог методу аналізу історичних джерел, ми звернули увагу на те, звідки ці 53 загиблі були родом. Географія територій виявилася надзвичайно широ­кою. Крім вихідців із багатонаціо­нальних Російської Федерації та Середньої Азії, там були також представники Закавказзя та Білорусії. Але найбільше серед полеглих - з України, зокрема, з Київщини. Вінниччини, Кіровоградщини, Полтавщини. Львівщини та деяких інших областей. Се­редній їхній вік на період загибелі - у межах 30 років. Наймо­лодшому щойно виповнилося 18, який в армії був всього місяць і, очевидно, його без вся­кої підготовки кинули на фронт. Тільки один дожив до 57-ми, що уже не підлягав призову, напев­но із ополченців. Жоден із них не був членом більшовицької партії.

Також встановлено, що в складі 8-ї Ямпільської та 138-ї дивізій, які з боями звільняли тодішнє село Ясіня, були по три стрілецькі полки, які становили основу їхньої структури. До 8-ї дивізії входили 299-й, 310-й і 151- й полки, а також 21-й окремий саперний батальйон. У складі 138-ї дивізії були 650-й, 768-й, 344-й полки та 296-й артилер­ійський полк. В обох дивізіях на­раховувалися ще і артилерійські, мінометні, розвідницькі, авто­мобільні, гужові й ще деякі інші невеликі військові частини, ме­дичні санітарні батальйони та хлібопекарні. У кожному із на­званих полків діяли похоронні команди, а роти мали польові кухні. В боях брали участь окремі танкові частини (можливо взво­ди чи роти) для підтримки атак, яких було чимало, і захисту піхо­тинців під час контратак супротив­ника. Тут також воювали бійці 165-ї окремої штрафної роти.

Воїни 8-ї дивізії і її частини, в основному, наступали правим берегом річки Чорна Тиса та Свидовецьким масивом, а військові частини 138-ї дивізії йшли берегами річки Лазещинки, лівим берегом Чорної Тиси з виходом через Чорногірський масив у басейн річки Біла Тиса, тобто на Богданську долину.

Серед згаданих документів знайдено акт від 10 жовтня 1944 року складений похоронною ко­мандою 229-го полка. В ньому йдеться про те, що на висоті 1707 поховано 26 бійців, прізвища кот­рих встановити не вдалося у зв’язку з відсутністю у них доку­ментів, тому неможливо вказати порядок поховань і номери мо­гил. Очевидно, мова тут іде ще про одну групу розвідників, які пропали безслідно. Про них на початку 80-х років XX ст., у роз­мові з нами після урочистого мітингу на Меморіальному комп­лексі з нагоди Дня Перемоги, згадував колишній старший лей­тенант, учасник визволення Ясі­ня  Олексій Стародубцев. На жаль, таких невідомих бійців по Меморіалу в Ясінях наразі скла­дає 62 особи. Це - крім згаданих 26, яких ще не перепоховали Для рідних вони пропали без­вісти. Але для їхніх сімей це озна­чало, що картки на продукти хар­чування, що введені під час Великої Вітчизняної війни і діяли певний період після неї, вони більше не отримуватимуть. Для них, особливо в містах, це було рівносильно смерті від голоду. їх могли депортувати і, найстрашні­ше, вони ставали, за тогочасними радянськими законами «ворога­ми народу». Про отримання пенсій на загиблих нічого було й думати. І, щоб якось урятуватися, ці сім’ї чи окремі їх члени, прагну­ли виїхати в інші місця дня прожи­вання, або намагалися змінити прізвища чи хоча б одну букву, щоб їх не змогли знайти того­часні каральні органи. Тому час­тина з таких переселенців, особ­ливо дівчата, які приїхали у післявоєнний період на Закар­паття, в т. ч. і на Рахівщину, як мо­лоді спеціалісти, для допомоги у відбудові зруйнованої війною економіки і розвитку освіти та культури, прагнули тут вийти заміж, що давало право змінити прізвища. Були випадки, коли молоді юнаки з таких сімей, одру­жуючись на місцевих дівчатах, брали їхні прізвища, що не забо­роняли тогочасні закони.

Слід дещо сказати про 165- ту окрему штрафну роту, бійців котрої пильно охороняв спе­ціальний загін НКВС, і під час їхньої чергової атаки, готовий був до їхнього розстрілу якщо вони відступали без наказу. Зга­дана рота була у підпорядку­ванні 18-ї армії, яка входила у склад ІV-го Українського фронту, що у ясінянській долині восени 1944 року воювала то у 8-й то у 138-й дивізіях. Воїнів цієї роти називали «смертниками», бо їх посилали в атаки, на найтяжчі місця боїв й іноді мало хто з них повертався звідти живим. Щас­ливі ті з них. котрі в бою були поранені, особливо не дуже тяжко, бо це означало, що свою «провину» вони змили кров'ю. Після одужання їх відправляли на фронт у звичайні військові частини. Смерть теж призводи­ла до реабілітації, яка, на жаль .була дуже частою.

Над виясненням долі сол­датів згаданої роти уже понад два роки через мережу Інтернет працює вчитель предмету «Захист Вітчизни» Видричанської ЗОШ І-ІІІ ступенів Ярослав Баранюк. Він, зокрема, встано­вив імена досі невідомих 63-х бійців, котрі поклали голови на полях боїв з часу її організації, в тому числі й у Ясінях. Він зай­мається пошуковою роботою ще й тому, що електронною поштою родичі загиблих надсилають щирі слова подяки за згадану справу, чим підтримують і зао­хочують його.

Ми, група однодумців, веде­мо роботу зі створення даних про бійців, котрі загинули на те­риторії Рахівщини восени 1944 року та наших земляків, які вою­вали проти фашистів у складі Ра­дянської армії й чехословацько­го війська, і поховані в країнах Європи. Першими результатами згаданої діяльності є переданий Ясінянський селищній раді доку­мент у електронному форматі, який містить відомості про 501 загиблих воїнів, абсолютна біль­шість з яких поховані або перепоховані в Ясінянському меморіальному комплексі. Це і є головним підсумком нашої робо­ти на сьогоднішній день. Також ведеться підготовка документів, які стосуються Рахівського Мемо­ріального комплексу.

Дехто може ставитися скеп­тично до актуальності теми, до якої повертаємося вдруге за ос­танній період. Мовляв, це було давно, а тепер живемо більш- менш у мирі й таке інше. Але всі, хто вважають себе християна­ми мають розуміти, що абсо­лютна більшість із загиблих були молодими людьми, батька та інші рідні котрих уже давно померли, а діти не в усіх встигли народитися і тепер нікому свічку поставити помолитися перед Богом за них і покласти чи посадити квіти на могилі. То, можливо, хоча б частина сьогодніш­ньої молоді, якщо будемо доносити до неї згадану темати­ку, пам’ятатиме про це.

Мета нашої діяльності про­тягом останніх років - повер­нення людській пам'яті імен незаслужено забутих і невинно загиблих. Відомий українській письменник Максим Рильським з приводу цього сказав таке «Лише той буде мати щасливе майбутнє, хто добре пам'ятати­ме своє минуле». А журналістка Вікторія Синкіна у докумен­тальній стрічці, де висвітлено перепоховання залишків загиб­лих воїнів 13 листопада 2012 року в Ясінях, наприкінці фільму сказала: «Війна закінчилася уже давно, а нам треба закінчи­ти її в наших душах».

Бийло МЕРКЛО.

Микола ТКАЧ історики