Рахівське регіональне відділення громадської організації "Пошук"

У 12 років сам пішов до тих лісорубських майстрів, корував, обрізав сучки, підглядав і вчився. Треба було копійчину заробити. Та й бокораші не відмовляли, бо вже давно хотіли брати хлопчину на пробу, бокори гнати. Ось так і навчився бокорашувати.

Та угорські гонведи почали молодь до війська закликати. Юнаків з Богданської долини забирали у робочі батальйони угорської армії. Не довіряли гуцулам бойову зброю. Сталася нагода - втекли лісами до партизанів, а згодом влилися до військ Червоної Армії. З товаришем Михайлом Мартишем, визволяли м. Жіліно у Чехословаччині, де втратив друга і односельця. За ту бойову операцію Василь Шорбан отримав орден Слави III ступеня.

Повернувся з фронту, не довго думав - лиш у лісоруби. Опанував професію бензопильника, очолив бригаду, яка стала однією з кращих у Рахівському лісокомбінаті. А як пішов на обласні змагання лісорубів, - йому не було рівних у краї. Не забарилася і найвища у той час найвища відзнака за працю і старанність, вмілість і професіоналізм - орден Леніна.

Потім був Монреаль (Канада), "Експо-67". Там, на змаганнях лісорубів, серед яких були посланці 13 країн світу, йому, разом з начальником Туроатського лісопункту Усть-Чорнянського лісокомбінату, Героєм Соціалістичної Праці І.В.Чусою, довірили захищати честь українських лісорубів. Ручною пилою за 20 секунд розпилили колоду тополі, діаметром 46 см. Щодня давали сеанси: три з ручною пилою і чотири з сокирою. За весь час виступили 52 рази, але рівних нашим землякам не було, вони стали переможцями.

Повернувся і далі старанно, наполегливо працював. Тому не забарилася ще одна нагорода - золота зірка Героя Соціалістичної Праці.

Старі білотисянські лісоруби розповідають таку історію. Лісопункт, де бригадирував Василь Юрійович Шорбан, мав великий план із заготівлі деревини, а техніка - стара, поламана, запасних частин ніяк не роздобути. Не довго думав Герой, вирушив до Києва, до самого міністра лісової, деревообробної та паперової промисловості УРСР 1.1. Грунянського, який був родом із Закарпаття і добре знав В. Шорбана, проблеми галузі.

Міністр радо зустрів земляка, одразу зрозумів: якщо Шорбан до столиці вирядився, - треба допомагати, бо цей гуцул не попустить.

Йди, Василю, додому, техніка вже на платформі, ось документи, - сказав міністр після кількох днів відвідин його кабінету.

І справді, через тиждень два нові трелювальні трактори були на залізничній станції "Рахів".

Як депутат районної, Богданської селищної рад В. Ю. Шорбан ніколи не проходив повз проблеми, біди односельців, завжди простягав руку допомоги. Такою була його вдача. Ніколи нічим не хизувався, а працював далі старанно, навіть вийшовши на заслужений відпочинок у 55 років, був бригадиром-наставником, навчав молодих, передавав досвід і любов до лісової справи. Був почесним гостем різних урочистостей, які проводилися в країні, області, районі та селі. В 1995 році - почесний учасник військового параду на Червоній Площі в Москві, з нагоди 50-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні. Виростив 6 дітей, мав 17 онуків та 10 правнуків.

Серце Героя Соціалістичної Праці перестало битися 11 жовтня 2010 року.

Свого часу дирекція Рахівського лісокомбінату проводила соціалістичне змагання за перехідний приз трудової слави імені Героя Соціалістичної Праці В.Ю.Шорбана. Пам'яті чемпіонів світу в Канаді з валки лісу в Монреалі Івана Чуси та Василя Шорбана присвячувався меморіальний міжнародний турнір з футболу серед кращих футбольних команд гірських населених пунктів Закарпаття.