| Меню сайту |
| Категорії розділу | |
|
| Наше опитування |
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 104
|
| Статистика |
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |
| Форма входу |
| УСВА |
| Новини Закарпаття |
| Народна память |
| Книга памяті |
Головна » 2013 Листопад 15 » Українське військо в Закарпатті
03:33 Українське військо в Закарпатті | |
 А.Штефан.Українське військо на Закарпатті. 1. Виправа до Ясіня. Мадярофільський адвокат — Іван Гощук скликав на день 18 грудня 1918 збори гуцулів до Сигота, щоби проголосити вірність Мадярщині. Однак гуцули не дали йому докінчити промови, стягли його з трибуни і поставили рахівського адвоката д-ра Михайла Бращака на голову зборів. Збори проголосили з'єднання Закарпаття з Україною і вибрали Гуцульську Народню Раду, яка присягла на синьо-жовтий прапор, що буде завжди боронити права українського народу. 33) у відповідь на це мадярська влада вислала 600 сейкелів на Гуцульщину, з них 250 розтаборувалося в Ясіні. В Ясіні поручник 85-го австро-мадярського полку Степан Клочурак і підстаршини того самого полку брати Клемпуші, Дмитро Німчук, Іван Гундяк і Василь Копанчук зараз по сигівських зборах зачали організувати гуцулів і вислали до Станиславова делегацію, яка заявилася за єдність, як це описано вище, і просила військової помочі. Попередньо згадані дані, перш за все стаття д-ра Дудикевича, говорять про те, що президент Петрушевич і влада вирішили дати неофіційну поміч і вислати малий відділ війська з більшим числом старшин для організації закарпатського війська. На самий Свят-Вечір 6 січня 1919 року в Окружній Команді в Коломиї поручник д-р Петро Зволинський дає потрібні вказівки четарям Євгенові Половецькому, Юркові Циганюкові та Степанові Зибачинському, як захопити Ясінь на перший день свята Різдва Христового. 7 січня о годині 4-ій по полудні в касарні 36 полку ім. гетьмана Івана Мазепи три старшини, 6 підстаршин, 14 стрільців і два ясінські гуцули були готові до вимаршу. Кожний з них мав карабін, 50 набоїв, пістоль Штеєра та дві ручні гранати. Скоростріли мали собі здобути від мадярів. Команду відділу перебрав четар Ст. Зибачинський. Вечером відділ всів до товарового вагону, який по кількох хвилинах був причеплений до кінця особового поїзду. Машиніст знав, що перед Ясіням він мав сповільнити поїзд на кілька хвилин, щоб стрільці могли вискочити з вагона. Поїзд вирушив з Коломиї коло 11 год. вечора і о 2-ій годині по півночі став перед Ясіням і члени виправи повискакували. Тим часом Степан Клочурак в Ясіні — який знав про виправу — розділив своїх озброєних гуцулів на відповідні позиції з наказом, що коли почують гуркіт поїзду, мають приступити на поміч галицьким воякам і кинутися на сейкельські війська. Четар Циганюк з чотирма стрільцями та з кільканадцять ясінськими гуцулами окружив станцію і захопив бюро руху та телефон. Решта галичан разом з відділом Клочурака наскочили на касарні і без бою взяли в полон коло 250 мадярських вояків, одного майора і чотирьох старшин. В руки українців дісталися чотири скоростріли, 260 крісів та поважна кількість амуніції, ручних ґранат і харчів. Другого дня Різдва, як почало зоріти, ціле Ясіня опинилося в руках гуцульських повстанців. Того ж самого дня прибуває з Коломиї з своїм відділом поручник Віктор Воробець і перебирає команду. Мадярських полонених стерегли під командою четаря Половецького 14 галицьких стрільців і відділ озброєних гуцулів. Але їх треба годувати а гуцули самі мали мало що їсти. От і стали вони радитись, що їм з полоненими робити? Одні радили витопити їх в Тисі, другі знову, щоб їх вистріляти і так позбутись. Але на то встав Степан Клочурак і сказав: «Щоб не казав світ, що гуцули варвари, або якісь дикуни — ми не сміємо це зробити. Краще наженім їх домів». Дехто з повстанців почухавсь, але врешті мусіли згодитися на те, що сказав Клочурак. Нагнали мадярських вояків, але офіцерів їх ще передержали тиждень, а врешті й тих пустили, щоб не кормити дармоїдів. До реорганізації гуцульських відділів взявся поручник Герасим. Він склав чотири сотні та з них Перший гуцульський курінь. Крім того зорганізував Другий батальйон, так, що до вечора в Ясіні 800 гуцулів враховано до сотень, які разом з 60 вояками і 9 старшинами УГА були під командою пор. Воробця. 34) 9 січня пор. В. Воробець, Дм. Німчук, Василь Клемпуш і гуцул Гусак поїхали до Сигота на переговори з мадярами. Про це А. Сана на основі мадярських часописів пише так: «На запит сигітського владного комісаря Зомборія, на якій підставі було Ясіня зайняте і яка ціль окупації, пор. Воробець відповів, що він заняв Ясіня з 60 вояками, але на це він не дістав уповноваження ані від української влади, ані від іншої установи. Він тільки сповнив бажання русинів Ясіня, які повідомили його, що румуни готуються обсадити Мараморський комітат. Він має на меті дати військову організацію русинам, щоби в разі румунського або чеського нападу, була до розпорядження відповідна збройна сила для відбиття нападу, бо спостережено, що мадярська влада не могла поставити потрібної збройної сили для відкинення подібних окупацій. Мадярський владний комісар запротестував проти цього обсадження. Пор. Воробець прийняв це до відома». 35) Денник «Аз Ешт» з 12 січня пише іронічно про акцію пор. Воробця, але подає такі інформації, як А. Сана з додатком, що пор. Воробець заявив, що в суботу, 11 січня вернеться з своїм відділом до Галичини (що, очевидно,було вигадкою мадярського кореспондента). 11 січня ясінська залога розброїла на двірці п'ять сотень мадярських вояків, які верталися з фронту поїздом до дому. Забрали від них чотири скоростріли з повними лентами набоїв, кількасот рушниць, револьверів, шаблі і військову кухню. Того ж дня зорганізували ще одну гуцульську сотню. Тепер вже всі сотні мали кріси й амуніцію. 36) 2) Виправа до Ясіня-Сигота. 12 січня Окружна Військова Команда в Станиславові дала наказ пор. Степанові Глушкові виїхати до Закарпаття для скріплення куреня пор. В. Воробця. Коло 400 вояків та 20 старшин виїхали поїздом через Надвірну і Делятин до Ясіня. Між старшинами виправи були, крім вище згаданих, сот. Микола Саєвич, чет. Гафтанюк, підхор. Н. Перг, підхор. Забадюк, чет. Ковч, чет. Посацький. чет. Семанюк, хор. Білецький. Машиністом поїзду був Дмитро Борисюк, палячем Данилюк. 37) Дня 13 січня вирушили з Ясіня перші відділи гуцульсько-галицької армії в долину і після невеликої перестрілки обезброїли мадярське військо в Квасах. Під проводом відважного підстаршини Василя Копанчука перший відділ помаршував до Білина і розбив тамошню мадярську сотню. Переслідуючи втікачів мадярів, В. Копанчук погнався одинокий наперед і сам розброїв сорок мадярів. В тім самім часі командант другого відділу, підстаршина Іван Гундяк з невеликим своїм відділом побив на багато більший відділ сейкелів в Узькиріках і забрав від них коні та зброю. З гуцулів один був тяжко ранений. 14 січня ці відділи наступають на Рахів і через кілька годин бою «на багнет», розбивають регулярне мадярське військо і мадярсько-нінімецьку місцеву міліцію. Рахівські українці під проводом популярного Петра Попенка з зброєю в руках помагали гуцульській армії. Мадяри мали кількох убитих і ранених, гуцули кількох ранених. Один галицький вояк був смертельно ранений і помер того самого дня. Рахівські гуцули сповнили його останню волю і поклали його тіло на сани та відвезли до Галичини, де він забажав спочити. Назначивши Василя Клемпуша (Ст. Зибачинський пише, що підхор. Н. Перпа) військовим командантом Рахова і Петра Попенка головою громади, гуцульсько-галицькі війська пішли на Вишів-Требушани, де ще держалося заднє крило сейкельських недобитків. Ще тільки почало світати і вже двірець був вичищений від мадярів. Незабаром під ранок побачили українські вояки, що через ліс надходить маса народу в процесії з хоругвами і за ними священик в ризах, о. Олексій Марина. Перед вагоном команди о. Марина і провідник революціонерів Василь Йосипчук виступили та іменем цілого населення витали визвольну армію. З мужчин мало хто вернувся з процесією домів, бо разом з Василем Йосипчуком вступили в ряди гуцульської армії. За кілька годин перші відділи під проводом Дмитра Німчука були вже в Бичкові, де стрінув їх сильний вогонь сейкелів та місцевої мадярсько-німецько-жидівської міліції. Вже було кілька ранених, коли Дмитро Клемпуш з своїм відділом обійшов через гори противника. Мадяри дісталися у вогонь з двох боків і розбіглися, сейкелі в напрямку до Сигота, а члени міліції до своїх хат. 16 січня на наказ української команди члени міліції здали свою зброю громадському урядові. Коли сигітський владний комісар довідався про зайняття Бичкова, телефонічно запропонував команді дальші переговори і просив вислати делегацію до Сигота. Наступ на короткий час припинено і пор. Воробець, Василь Клемпуш та Дм. Німчук поїхали до Сигота, віддаленого коло 8 миль від Бичкова. Владний комісар обіцяв автономію і великі права в «Руській Країні», але вимагав, щоб галицькі війська залишили Гуцульщину та щоб гуцули склали зброю. На це встав Василь Клемпуш і заявив: «Повстання роблять самі гуцули, а не Галичина. Наша Народня Рада рішила відірватися від Мадярщини і приключитися до України. Ми воюємо за переведення цього рішення і будемо далі воювати та зброї не здамо. Ми запросили галицьке військо для забезпечення порядку». Делегація вернулася до Бичкова без нічого і зараз розпочато наступ на Сигіт. 16-го рано відділи Дм. Німчука і Дм. Клемпуша стояли вже в передмісті Сигота під мурами Сигітської Комори. Гуцули вночі на плечах винесли три скоростріли і притягнули гармати. Мадяри почали відступати, але один їх відділ сильно боронив малу станцію. Однак, коли заторохкотіли українські скоростріли і грянули їх гармати, і той відділ здав позиції. Вправний скорострільчик Дмитро Клемпуш добився до електрівні і відтяв дорогу з головного двірця на захід, так, що відділи Німчука скоро обсадили і цей двірець, роззброїли та арештували стаційну команду на чолі з мадярським підполковником. Ось так Сигіт був зайнятий і чотириста гуцулів і дві сотні галицького війська пор. Ст. Глушка та пор. В. Воробця заквартирували в сигітських касарнях. Одночасно обсадили міський дім, пошту й інші публічні будинки і вивісили на них синьо-жовті прапори. Українська делегація Сигота хлібом і сіллю вітала гуцульське військо. Прийшла і жидівська делегація і заявила свою льояльність та охоту до співпраці. Жіночий комітет під веденням старших пань Медвідевої та Анни Грабар зайнялися раненими, між якими лежав один з організаторів, Іван Клемпуш, який був ранений в голову. Скоро надійшла і головна частина війська з головною командою. З ними український гарнізон нараховував коло тисячі вояків. Команду цілого війська перейняв сотник д-р Денис Маєр-Михальський, команду Сигота передано пор. Степанові Глушкові. Мадярський щоденник «Аз Ешт» з 18 січня (що вийшов 17-го вечером) писав: «Воробець, український надпоручник з коло 300 вояками вмаршував до Сигота. Українці негайно обсадили двірець, міський дім, пошту і інші урядові будови. В міськім домі поставили українську командантуру і вислали сторожеві стійки, інакше не вмішалися до життя міста, навіть проголосили, що нічого не будуть реквірувати, бо мають власний провіянт. Однак міське населення дуже непокоїлося, бо люди довідалися, що значна частина війська це не галицькі вояки, але збиранина з горішньої Мадярщини, яка пристала до українського війська при наступі із Ясіня до Сигота і всюди грабувала та розбивала». Останнє речення — це злобна вигадка кореспондента «Аз Ешт»-а. Гуцульське військо поводилося здисципліновано, навіть не реквірувало, забирало тільки зброю і військове майно від мадярських вояків. Мадярська влада видавала урядове повідомлення про рухи українського війська на Гуцульщині і ніде не згадує про грабежі або розбишацтва. Ці повідомлення були, між іншим, друковані у віденському щоденнику «Арбайтерцайтунг», 38) але «Аз Ешт» давав перевагу власним кореспондентам й інколи не містив урядового повідомлення. Сигіт був в українських руках не цілих два дні. Вночі з 16 на 17 січня сигітські мадяри і жиди зібрали 50 возів з візниками і під проводом мадярського надпоручника Кіндріча (мабуть румунського походження) послали їх до Великої Бані по румунське військо. 2000 румунських вояків, ЗО старшин під командою полковника Джорджеску 17-го рано були вже лише 12 миль на полуднє від Сигота при Фаркашреве і напали на українську розвідку. Тому, що Окружна Команда в Коломиї наказала виминати всякий бій з румунами як також з мадярами, сигітська команда вислала до румунів під білим прапором парляментаристів. Румунська команда була добре поінформована про українські сили і відмовилась переговорювати з українцями та дала наказ на наступ. Щоб випередити несподіванку, українці почали відступати в напрямі на головний двірець й одночасно вагонувати зброю, набої та невеликий провіянт. Навантажений потяг під охороною кількадесять гуцулів, якими командував хор. УГА Притика, з двома скорострілами та з одною гарматою рушив до Ясіня. Тимчасом румуни без боїв вмашерували до Сигота та окружили місто з заходу та сходу. Щоби видістатися з окруження група пор. Воробця так само почала вагонуватися до відвороту. Сотник Маєр-Михальський, сот. Саєвич і пор. Глушко зайняли місце біля машиніста Борисюка. Вояки мали досить ручних гранат і везли з собою три скоростріли. Коли поїзд виїхав з великої станції, румуни розпочали обстріл і на малій станції, в Сигітській Коморі, кількасот румунів з засідки били з своїх крісів і п'ятьох скорострілів просто в поїзд, який незабаром зупинився, бо частина рейок була зірвана. Українці відстрілювалися своїми скорострілами і кидали гранати, але мусіли залишити поїзд, бо в ньому знявся вогонь. Почався нерівний бій, бо румуни були у великій перевазі. У висліді бою 41 українець поляг, коло 150 було ранених і понад 400 вояків і 20 старшин попались в румунський полон. Румуни ограбили полонених з одягів, чобіт і грошей і відставили їх вглиб Румунії, так здорових як і ранених. Після 9-місячної неволі румуни звільнили 19 старшин і 320 вояків та відставили їх на Дністер. Коло 200 стрільців згинули в брутальній румунській неволі. У виправі на Сигіт згинули чет. Гафтанюк, чет. Половецький, підхор. Забадюк, залізничник Данилюк, раховський гуцул Петро Попенко та понад ЗО стрільців і гуцулів. Між раненими були пор. Воробець, чет. Ковч, чет. Посацький, чет. Циганюк, гуцули Василь Клемпуш, Василь Копанчук, Микола Сабадюк та коло 150 стрільців і гуцулів. Про перемогу румунів мадяри, жиди і німці негайно сповіщували сусідні села і станції з закликами, щоби мадярсько-німецько-жидівська міліція знову зібралася та вигнала гуцульських повстанців. Дмитро Німчук після зайняття Сигота українцями виїхав був до близького Бичкова і зібрав там 400 добровольців-гуцулів, якими мав вигнати мадярське військо з Хусту. Але не маючи досить зброї і амуніції, він не міг розпочинати акції і вийшов на станцію, щоб поїхати до Сигота по кріси. На станції була вже мадярська міліція і Німчук ледви міг вихопитися на поїзд, що з невеликим відділом гуцулів прямував до Ясіня. Тимчасом у Вишові міліція требушанських жидів-німців-мадярів обезброїла тамошню гуцульську чету. В цей момент над'їхав сигітський поїзд. Хор. Притика з кількома вояками зіскочив з поїзду і відкрив скрострільний вогонь та врятував загрожену чету, забравши її на поїзд. В Рахові коло 200 членів мадярсько-німецької міліції напали на невелику залогу Василя Клемпуша. Тут так само допомогли скоростріли сигітського поїзду і Василь Клемпуш та його відділ дісталися до Ясіня. В Ясіні на короткий час знову запанували мадяри, але незабаром Ясіня перетворюється в Гуцульську Республіку, про що буде мова пізніше. 39) | |
| Переглядів: 1083 | Додав: merkloyasunya | |
| Всього коментарів: 0 | |
| "Пошук" |
| Пошук |
| Календар |
| Фото |
 |
| Пошукові сайти |
| Подвиг народа |
| ЗНО |
| Вісті Рахівщини |
| Новини Рахівщини |