Рахівське регіональне відділення громадської організації "Пошук"

ЯСІНЯНСЬКА ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА І-ІІІ  ст.№2

     Історія України

Тема 3. Початок Національно-визвольної війни українського народу середини ХVІІ ст. Відродження Української держави

Урок 1. Початок Національно-визвольної війни

Ясіня-2010

Тема уроку: Передумови й початок національно-визвольної війни українського народу проти польського панування.

Цільові завдання :

1. Розкрити причини, характер та рушійні сили національно-визвольної війни українського народу проти польського панування.

2. Укласти історичний портрет гетьмана України - Богдана Хмельницького, визначити його місце в історії козацької держави.

3. Охарактеризувати підготовку до війни, битви під Жовтими Водами та Корсунем.

4. Розвивати дослідницькі навички, вміння працювати з історичними документами.

Очікувані результати:

Після уроку учні зможуть:

Розповідати про гетьмана Б.Хмельницького як людину і політика, яка підняла український народ на боротьбу за своє національне визволення проти Речі Посполитої.

Більше дізнатися про чільних представників козацької старшини – соратників Б.Хмельницького.

Розповідати про битви під Жовтими Водами і Корсунем.

Порівнювати устрій Запорозької Січі й української держави.

Тип уроку: дослідження ( засвоєння нових знань).

Метод: дослідницька робота, робота в групах, гра „Історична розминка”.

Обладнання: Атласи, дошка, карта „Україна в ХУ-ХУІІ ст.”, схеми битв, таблиці, документи, підручник „Історія України”, хрестоматія.

Пам’ятні дати: січень 1648 р.-обрання гетьманом Б.Хмельницького; квітень-травень

1648 р.- битва під Жовтими Водами; травень 1648 р.- Корсунська битва.

Ключові поняття: антифеодальна, національно-визвольна війна, полонізація, національна еліта, рушійні сили.

Історичні діячі: Б.Хмельницький, Ф.Джалалій, Іслам-Гірей, М. Потоцький.

Додаткова література: Полянська-Василенко Н. Історія України .- К.: Либідь, 1995.- С.11-16; Субтельний О. Історія України .- К.: Либідь,1996.- С.86-90; Історія України .- К.: Ґенеза, 2000.- С.111-116.

Структура уроку:

І. Вступна частина. Організаційний момент.

 Проведення гри „Історична розминка”.

ІІ. Визначення теми і мети досліджень.

ІІІ. Оголошення теми досліджень:

1. Причини війни.

2. Характер, завдання і рушійні сили.

3. Повстання на Січі. Обрання гетьманом Б.Хмельницького, його перші кроки як державного діяча, політика.

4. Початок збройної боротьби із Річчю Посполитою. Битви під Жовтими Водами та під Корсунем.

5. Тимчасове припинення війни.

Вступне слово вчителя.

Незалежність... Це мрія наших предків про рівність між людьми, почуття гордості за свій народ і свою державу.

Скільки разів землю поливала кров християнська... Засівали кістки людські... Але були люди-особистості, які поклали себе на вівтар за ідею, ідею визволення України.

У першій половині ХУІІ ст. майже всі заселені українським народом землі опинилися в складі Речі Посполитої, яка не тільки пригнічувала український народ, але і все більше посилювала соціальне, релігійне і національне гноблення, позбавляла будь-яких людських прав. Волелюбний український народ не один раз піднімався на повстання, але вони завжди були жорстоко придушені.

Потрібна була іскра, щоб спалахнула пожежа Національно-визвольної війни. Очікуваним лідером став Б.Хмельницький. В історії України немає людини популярнішої за гетьмана Б.Хмельницького.

М.Хоткевич так висловлювався про такого масштабу народних героїв: „Вище й вище ставитиметься пам’ятник народний в душах українського народу тому, хто так давно, в темні часи середновіччя, під серцем виносив ту ідею, яка тепер стрясає передовими умами сучасних синів України”.

Проблемним питанням нашого уроку буде: „Чому через кілька років, коли в Україну повернулася польська шляхта, труну з тілом „батька Хмеля” було викинуто із церкви ? Чого боявся гетьман Стефан Чаплинський? ”( обговорення уривку твору Ю.Киричука „Помста)” – Документ 4.

Проведення досліджень.

Результати 1-го дослідження.

Виступи учнів-дослідників.

І-ий учень-дослідник: Богдан (Зиновій) Хмельницький – найвидатніший гетьман України, видатний полковдець, дипломат, гнучкий політик, справжній патріот, захисник України від поляків, господар своєї держави, що прагнув до зміцнення її могутності.

 Народився в сім’ї чигиринського сотника М.Хмельницького 27 грудня 1595 року. За різними версіями місце народженням вважають різні міста – Чигирин, Переяслав, Черкаси, Київ, Хмільники. Його батько Михайло прибув до міста як представник польського магната Івана Даниловича, якого призначили старостою в Чигирині польський король. Але є і інші відомості про Б.Хмельницького. Одні кажуть, що він родом зі шляхетської литовської родини, а інші, що його прадідом був В’ячеслав Хмельницький, запорозький гетьман ХУІ століття. Початкову освіту почав вдома, потім його послали вчитися в Київську братську школу,а потім, у Галичину, в єзуїтську колегію. П’ять років він навчався у Львівській латинській школі, де опанував іноземні мови. Обдарований від природи, був високо освіченою людиною, знав 6 іноземних мов ( польську, російську,латинську, турецьку, татарську, французьку).

 Закінчивши школу, якийсь час служив у Потоцького.

 Здобувши освіту, вступив до козацького війська, брав участь у війні Польщі з Туреччиною у 1620-1621 рр. У битві під Цецорою у вересні 1620 року потрапив у турецький полон, де перебував 2 роки.

 Після визволення з полону повернувся на Запоріжжя, брав участь у морських походах козаків проти Туреччини. Повернувшись додому одружився, одержав чин чигиринського сотника, а згодом – писаря всього реєстрового війська.

 У 1622 році знову вступив на службу в реєстрове військо, обійнявши посаду писаря. Хмельницький оселився в Суботові. Одружився із Ганною Сомко. Від цього шлюбу народилося семеро дітей: три сини і чотири дочки. Проте і історії є і інші дані щодо кількості дітей – вони називають цифри від чотирьох до семи.

 У 1625 році водив козацьку флотилію на Чорне море. А у 1632 році був делегований у сейм як представник Війська Запорозького, в битві з московитами в 1635 році отримав з рук короля іменну шаблю.

 Після поразки селянського повстання в Україні 1637 року ( у якому Хмельницький брав участь) польський король позбавив майбутнього гетьмана посади, призначивши його чигиринським сотником.

 Богдан Хмельницький жив у своєму суботівському маєтку, час від часу наїджав на січ та до двору польського короля в складі козацьких депутатів. Здавалосяґ ніщо не віщувало змін у звичному житті .

ІІ. учень-дослідник:

Яким же був Б.Хмельницький?...

Ось як описує посол Венеції Альберто Віміні: „На зріст він, скоріше, високий, ніж середній, широкої кості і міцної статури... він зрілих суджень і гострого розуму... У спілкуванні він м’який, чим приваблює до себе воїнів, разом з тим, тримає їх в дисципліні, покорі...”.

Богдан Хмельницький був знаний не тільки як військовий, але і як політичний діяч. Він неодноразово їздив з козацькими посольствами до польського короля і сейму зі скаргами про тяжке життя українського народу.

 Польський король Владислав ІУ послав Б.Хмельницькогодля надання Франції допомоги у війні з Іспанією. Після повернення з Франції пережив сімейну трагедію: чигиринський підстароста Д.Чаплинський, який не злюбив Хмельницького, що мав ділянку, яка приносила великі прибутки. До того ж овдовілий у 1647 році Хмельницький збирався одружитися з молодою красунею Мотриною( за іншими джерелами, Марися чи Олена), що знайшла притулок у його будинку і яка сподобалася Чаплинському.

Даніель Чаплинський очолив невеликий загін і захопив родовий хутір Суботів, забив різками до смерті його десятилітнього сина ( ім’я його досі невідоме) і теж невідомо чи силою, чи погрозами Мотрону одружив із собою.

 Усі спроби шукати справедливості не досяг мети, а суд переадресував його сейму, який відправив його до в’язниці. Усі спроби добитися справедливості зазнали краху. І тоді Хмельницький звільнившись, втікає на Січ ( грудень 1647 р.), а в січні 1648 року підняв повстання, що стало початком Національно-визвольної війни.

Наприкінці 1647 року по всій Україні запалали народні повстання. На чолі повсталих став талановитий державний діяч і полководець Б.Хмельницький.

Визвольна війна українського народу 1648-1654 рр. за національну

незалежність і державність – одна із найяскравіших сторінок нашої історії. Вона була викликана жорстоким соціальним, національним і релігійним гнітом українського народу польською шляхтою і католицькою церквою.

На відміну від багатьох народних повстань ХУІ-ХУІІ ст, які були подавлені Річчю Посполитою, ця війна була довготривалою і набула великого розмаху.

З висоти початку ХХІ століття можна бачити непослідовність і навіть половинчатість окремих дій і суджень гетьмана. Але не слід забувати суперечливість тогочасної епохи. В оточені ворожих сил гетьману доводилося маневрувати. Але генеральної лінії свого життя – звільнення рідної землі від іноземного гніту, Богдан Хмельницький дотримувався до останнього подиху.

„Таких людей привідіння Боже віками породжує в людстві для особливих йогонамірів і призначень ”- писав автор „Історії Русів”.

ІІІ. учень-дослідник виступає з короткою доповіддю про соціально-економічне і політичне становища на Україні в 40-х рр. ХУІІ ст.

 Після поразки козацько-селянських повстань кінця ХУІ- першої половини ХУІІ ст. польським магнатам здавалося,що вони остаточно підкорили український народ.

Наприкінці 40-х років ХУІІ ст. суспільно-економічне і політичне життя в Україні видавалося досить спокійним. З 1638 року не відбувалося жодного збройного повстання селян. Період в історії України від 1638 до 1648 року дістав назву „ десятиріччя золотого спокою”.

З приходом на трон польського короля Владислава ІУ ( 1632 р.), який прихильно ставився до запорозьких козаків, маючи на меті використовувати їх в своїх політичних цілях, тимчасового компромісу, розділивши сфери впливу. Трохи послабився і релігійний гніт. Уніати і православні прийшли до тимчасового компромісу, розділивши сфери впливу.

Проте „золотий спокій ”був спокоєм для панівних верств. Магнати дійсно почували себе повновладними панами. Володіючи величезними ділянками землі на прикордонні, за умови, що вони, самі захищатимуть їх, магнати спочатку надавали своїм селянам певні привілеї. Але із зміцненням фільварків зростала панщина ( ще недавно вільні селяни змушені були відробляти на своїх панів по три – чотири дні панщини), збільшувалася кількість різноманітних повинностей селян.

Погіршувалось положення і козацтва, яке покладало великі надії на Владислава ІУ. Знову введено реєстри, крім того реєстровим козакам було заборонено обирати собі старшину; старшина призначалася з шляхти. Козаки-виписчики були невдоволені тим, що їх хотіли знову повернути у „підданих”, вільних людей зробити панським слугами. Мали причини незадоволення і міщани. Більшість міст, тільки що появилися і була слабо захищена від магнатських зазіхань. Хоч деякі з цих міст мали Магдебурське право, але вони знаходилися на панських землях, що давали землевласникам привід ставити під сумнів статус міщан і вимагати від них обтяжливих повинностей і податків. Крім того на керівні посади в містах була закрита дорога для православних, а в декяких містах офіційною мовою була польська, а потім латинська мови, що теж не вело до злагоди між мешканцями міст.

Таким чином, із посиленням експлуатації народу магнатами в українському суспільстві зростала готовність до відкритої боротьби. Для грандіозного спалаху бракувало лише іскри.

ІV учень – дослідник зачитує, а учні роблять тезовий конспект: ,, Причини початку національно-визвольної війни ’’ і заповнюють таблицю: „Основні події національно-визвольної війни 1648-1657 рр.):

 Причинами національно-визвольної війни 1648-1657 рр. були політичні, національні, релігійні:

1. Козацтво зазнавало постійних утисків: магнати відбирали в них хутори, луки, ставки, млини, примушували платити десятину, за будь-яку непокору козаків кидали до в’язниць і мордували, багато козаків перетворили на кріпаків;

2. Посилилося гноблення селянства. Панщина на Наддніпрянщині досягла 4 днів на тиждень, у західних районах – до 6 днів. Крім панщини, селяни змушені були виконувати і інші повинності ( працювати в маєтках, виконувати різноманітну роботу);

3. У містах українці були усунені від участі в міському самоврядуванні, їхні місця посідали іноземці;

4. Українцям чинили всякі перешкоди під час вступу до цеху, займатися ремеслом чи торгівлею;

5. Посилилась політика насадження уніатства та католицизму, переслідуваллося православ’я.

 За своїм характером цей всенародний рух був національно-визвольним та антифеодальним.

 Рушійними силами визвольної війни були: козацтво, селянство, міщанство,частина українського духовенства, дрібна і середня православна шляхта.

 Керівна роль належала неколонізованій козацькій старшині.

 Спільною метою, яка їх всіх об’єднювала в боротьбі – ліквідація польсько-шляхетського панування та здобуття незалежності.

Учень – дослідник продовжує ...

 У вересні 1647 року під Чигирином Б.Хмельницький зібрав своїх однодумців і розробив з ними план підготовки повстання. Та один з присутніх на зборах виявився зрадником і виказав плани полякам. Коронний гетьман Речі Посполитої Микола Потоцький заарештував Хмельницького і кинув його до в’язниці.

 У поляків не було доказів вини Хмельницького, і вони вдалися до хитрого плану – вирішили його відпустити, але десь по дорозі вбити. Київський полковник М. Кричевський допоміг йому втекти. Богдан Хмельницький зі своїм старшим сином Тимофієм тікає на Січ ( грудень 1647 року). У квітні 1648 року козацька рада обрала його гетьманом.

 Повсюдно на Україні створюються повстанські загони, що громлять шляхту, палять маєтки і приєднуються до війська Б.Хмельницького. До весни 1648 року під його керівництвом знаходиться близько 3 тисячі озброєних вояків, готових до рішучої боротьби з ненависниими гнобителями.

 Б.Хмельницький проявляє себе як тверезо мислячий політик та розумний дипломат. Розуміючи, що великим недоліком козаків у боротьбі з поляками буде відсутність кінноти, Хмельницький сміливо розв’язує і цю проблему- вступає в союз кримським ханом Іслам - Гіреєм, залишаючи в нього свого старшого сина Тимоша заложником. На допомогу козакам вирушає 4-тисячний загін Перекопського мурзи Тугай –бея.

 У квітні 1648 року польське військо вирушило на Запорожжя. Замість того, щоб об’єднати свої сили, поляки розділилися: реєстрові козаки на чолі з Іваном Барабашем рушили Дніпром, а невеликий загін кінноти, очолюваний сином коронного гетьмана Стефаном Потоцьким та козацьким комісаром Шембергом,- берегом.

Разом польські війська налічували близько 4 тис. вояків ( 1,5 тис. вояків з польського регулярного війська та 2,5 тис. реєстрових козаків). Молодий гетьманич говорив: „Соромно посилати велике військо проти якоїсь ганебної зграї підлих холопів”. За авангардом рухалися основні сили польської армії на чолі з Миколою Потоцьким. Усі війська мали з’єднатися біля Кодака.

Богдан Хмельльницький не дав можливості польському війську об’єднатися - в квітні 1648 року разом з козаками рушив вверх по Дніпру, назустріч Потоцькому. По дорозі козацьке військо захопило і зруйнувало фортецю Кодак, щоб забезпечити собі безпечний тил.

 Вдалим маневром гетьман примусив поляків зайняти незручні позиції біля Жовтих Вод. Оточений загін Стефана Потоцького розраховував на допомогу реєстрових козаків, але ті перебили своїх полковників, серед них Барабаша, і, обравши наказним гетьманом Джалалія, перейшли на бік Хмельницького.

 5-6 травня 1648 року повстанці атакували польський табір, до якого змогли увірватися після запеклих боїв.Серед поляків почалася паніка. Дехто намагався втекти, але потрапляв у татарські засідки. А ті, що тікали до лісу, попадали у ями викопані раніше козаками.

 В цій битві був тяжко поранений і взятий в полон Стефан Потоцький помирає. Всі залишки польського війська потрапляють в полон.

 / Робота з картою/

 Наступну перемогу Б.Хмельницький здобув під Корсенем 16 травня 1648 року.

 Пригадаємо як це було...

 19-тис. козацьке військо – 15 тис. козаків та 4 тис. татар рушило до Корсуня, де перебувала 20 тис. армія поляків. Коли в польський табір надійшло повідомлення про поразку під Жовтими Водами, поляки вирішили відступати. Лють поляків не знала меж, відступаючи вони вбивали, спалювали хутори і села.

У битві під Корсунем Б.Хмельницький задумав хитрий план, який йому успішно вдалося здійснити. Козаки перекопали шлях ровом, затопили балку і послали на жертву заради перемоги козака Микиту Галагана, який розповів про все, що його навчив Хмельницький. М.Потоцький наказав війську відступати.

 Перемога козаків була остаточною. Козацьке військо вступило в Білу Церкву.

 / Робота з картою/

 Ці дві перемоги через такий короткий проміжок часу мали важливе значення для дальшого розгортання визвольної боротьби; вона приголомшила поляків і водночас надихнула українців на подальшу боротьбу.

Спочатку на Право-, а згодом і на Лівобережжі козаки, селяни і міщани почали створювати полки, або приставати до козацького війська, або ж під проводом місцевих ватажків підніматися на повстання. На боротьбу піднялася вся Україна.

V. Заключна частина уроку. Обговорення проблемного питання ( Документ №4).

Закріплення нового матеріалу.

 Проведення брейн-рингу.

1. Які причини національно-визвольної війни?

2. Який характер цієї війни?

3. Коли почалася національно-визвольна війна і хто її очолив?

4. Хто входив у військо Б.Хмельницького?

5. Де і коли козацьке військо здобули перші перемоги?

VІ. Підбиття підсумків уроку, оцінювання результатів уроку.

VІІ. Домашнє завдання.

1. Вивчити дану тему з підручника, конспекта.

2. Почати складати хронологічну таблицю подій Визвольної війни.

3. Скласти „Історичний портрет Б.Хмельницького”.

4. Написати твір-есе „За що боровся Б.Хмельницький протягом років свого гетьманства?”

5. Ознайомитися з документами підручника.

Джерела

Документ 1.

 Гійом де Боплан про Україну

„Їхня нечисленна шляхта походить з польської і, здається, почуває сором за те, що вона не католицької віри; повсякчас горнеться до католиків, хоч усі їхні магнати й усі ті, що титулуються князями вийшли з грецької віри... Одне слово, селяни змушені віддавати своїм панам усе, що тим заманеться вимагати. Не дивно, що цим злидарям у тяжких умовах не залишається нічого для себе.Але це ще не все: пани мають безмежну владу не тільки над селянським майном, а й над їхнім життям; такою великою є необмежена свобода польської шляхти ( яка живе наче в раю, а селяни наче в чистилищі), що коли селяни попадають в ярмо до такаго пана, то опиняються у гіршому становищі, ніж каторжники на галері”.

Документ 2

З листа козаків до польського короля

„...вони (феодали) поводяться з нами не так, як годиться чинити з лицарським людьми, гірше знущаються з нас, ніж зі своїх невільників, і роблять нам усіляки кривди. Не тільки в майні своєму, а й самі собі ми не вільні”.

Документ 3

Козацький полковник М.Кривоніс про Я.Вишневецького

„...немилосердне тиранство творив... Мучив людей, стинав голови й сажав на палю. Скрізь у кожному місті серед ринку поставлено шибениці Тепер стає явним, що посаджені були на палі невинними люди. Рідним братам моїм свердельцем вивертів очі”.

Документ 4

 Уривок з твору „Помста” Юрія Киричука ( Український образок із середини ХУІІ ст.)

 Коні мчали з гори як блискавки. Близько двох десятків вершників навально ввірвались в невелике містечко. Пилюка застелила вулицю, перелякано загеготіли гуси і кури, заскавуліли собаки, дітим кинулись вростіч з під копит коней та їх шалених їздців. „Ляхи”! „Ляхи”- в будинках швидко закривались вікна, жінки спавучено хрестились тремтячими пальцями. Кіннотчики промчались через все селище і швидко повернулися назад, зупинившисьпри в’їзді у містечко. Від них відділився один і зник за горою.Через деякий час вниз потягнулося військо. Повільно хитались в сідлах крилаті гусари, пихато споглядали на шлях шляхтичі, тримаючи правиці на повфіддях коней, розмірено і спокійно крокували німецькі рейтари, безладно поспішали піхотинці-жовніри, воли, важко стогнучи, тягли гармати. Довгий хвіст аійська замикали вози обозу, на яких були навантажені мішки з порохом і харчами, бочкасми із солониною, покотом лежали поранені.

Всередині третього ряду крилатих гусарів їхав старий чоловік , вдягнутий у простий сфрий кунтуш, закіптюжений пилюкою. Про високість його чину свідчила лише догоцінна шабля, вся оздоблена діамантпми. Року 1664, на другий день після пасхи польське військо гетьмана Стефана Чарнецького вступило в Суботів.

 Невже Суботів!??!

 Батьківщина Хмельницького!!!!

 ....Спогади холодною змією вповзли в серце Чарнецького.... Це він після погрому під Жовтими Водами стоїть на колінах із пов’язаними руками перед веселими переможцями. Бажає лише одного-смерті. І тому з ненавистю хоче висловити у вічі Хмельницькому і його полковникам всю свою зневагу. Натомість із горла виривається лише шипляче, істеричне харчання: „Лотри, здрайці, всі ви будете корчитись на варшавських палях, з вас живцем будуть дерти шкіру”. У відповідь байдуже презирство Хмельницького: „Красивої смерті хоче! Віддайте гарячого пана татарам”. До сьогодні відчуває холод ординського аркана на шиї, ніколи не забуде дорогу до Криму, біль татарських нагаїв на плечах і голові. Сотні кріпаків, десятки возів із різноманітним добром коштував йрму викуп із ханської неволі...

 Чарнецький нервово стрепенув головю. Геть лихії думки. Гетьман і його охорона уже були в центрі Суботова біля Іллінської церкви. Чарнецький по-молодечому зіскочив з коня, за ним спілими грушами посипався на землю почет. Рушили до храму. Переляканий священик намагався осінити їх хрестом. „Геть з дороги, бидло, ми не схизмати”. Жовнври, схопивш попа за бороду, відтягли до дверей. Ковані солдатські чоботи голосно загупали по дерев’яній долівці. Наблизились до великої кам’яної плити в кутку церкви.

- Тут похований Хмельницький і його син Тиміш?-зловісно запитав Чарнецький.

- Тут- ствердно кивнув своїм кістлявим тілом священник.- Побійся Бога, ясновельможний пане.

- Підняти плиту.

 Враз з’явилися ломи, і з скреготом, нехотячи, опираючись, плита повільно, поволі пішла в сторону, звілдьняючи місце темній поржнечі ями. Косі промені сонця освітили склеп, дві темні дублові труни. „Вийняти”-уривчасто наказав Чарнецький. Жовніри плигнули вниз,обливаючись потом від жаху і ваги, піднесли домовини до краю склепу і обдираючи підлогу підсунули до ніг гетьмана. „Де він?” Чарнецький впив лютий погляд в очі священика. Обличчя нещасного пересмикнула судорога, потекли сльози, губи то відкривалисяя, видаючи нікому незрозумілий шепіт. Чарнецький інстиктивно зрозумів, що йому потрібно: „Відкрити цей гріб”. Жовніри голосно сопли, сокирами підважуючи віко домовини. Нарешті воно впало на долівку. Відлуння глухо прокотилося по церкві. Всі перелякано зіщулившись відступили від труни. Лише один Чарнецький жадібно схилився над нею. Обличчя покійника заросло широкою сивою бородою, на зхрещених на грудях руках напівзотлілу шовкову тканину підносили великі нігті. Невже це Хмель?! Невже той самий Хмельницький? За одним велінням якого йшли на смерть або на славу тисячі людей! Перед ним тремтіла Польща? До голосу якого прислухались у Москві і Стамбулі, Лондоні і Стокгольмі? Всі ми тлінні. Чарнецький відчув, як його огортає глибокий смуток.Йому вже теж шістдесять п’ять. Недовго лишилося топтати ряст на цій грішній матінці-землі. Однак нервово загупала синя жилка біля виска, знову почувся насмішкуватий голос: „Віддайте татарам”. Лице Чарнецького побагровіло, шрам на правій щоці від татарської стріли різко розширився.

Розізлившись на свою хвилинну слабкість гетьман видихнув: „викинути падло звідси і віддати собакам”. Стрімко повернувшись, пішов до виходу. Потім, щось пригадавши, бігцем повернувся назад. „Не забудьте й про його синочка”,- пальцем ткнув у другу домовину.

Вийшовши з церкви, жадібно ковтав свіже весняне повітря. Почув себе знесиленим і розбитим.Вже байдуже споглядав як жовніри, прив’язавши до хвостів коней тіла Богдана і Тимофія Хмельницьких, з вереском і галасом волочили їх по вулиці. Відчув, що не зможе стати на постій у Суботові, наказав розбити шатро за містом.

 ...Почет повільно рухався за Чарнецьким. Його улюбленець Ян Собєскій задеркувато і навмисне голосно говорив: „Я не думав, що перемжець шведів, герой багатьох битв, уподібниться гієні”. В інших випадках наказав би нещадно покарати зухвальця, але зрозумів, що так дкмає все військо. Натомість люто потягнув нагаєм свого араського жеребця.Кінь образливо зиркнув кривавим червоним оком на господаря і зірвався в галоп. Почет кинувся наздоганяти гетьмана.