Культура
цього періоду досягла високого рівня, що пояснюється значними здобутками
попередніх етапів розвитку східних слов’ян, розквітом Київської держави та
творчим засвоєнням досягнень Візантії та Західної Європи.
Величезне
значення для розвитку культури мала поява писемності. Слов’янську азбуку
створили близько 863 р. болгарські просвітителі Кирило та Мефодій (кирилиця,
яка лежить в основі сучасних українського та російського алфавітів). Поширення
писемності сприяло розповсюдженню освіти на Русі, яка опікувалася церквою та
князем і зосереджувалася переважно в монастирях. Перша школа в Києві при
Десятинній церкві була відкрита Володимиром Великим, ще більшого поширення
набули школи за правління Ярослава Мудрого. Навчання грамоті розпочиналося з
вивчення азбуки. Учні писали на восковій дощечці за допомогою писал-стрижнів із
загостреним кінцем. Великі тексти писали на березовій корі (берестяні грамоти).
1037 року при Софійському соборі відкрили школу нового типу, де, крім грамоти,
вивчали грецьку і латинську мови, основи філософії і медицини. Відомим лікарем
у Києві був Агапіт, який умів робити хірургічні операції. | 
