Сб, 19.08.2017, 14:09 Вітаю Вас Гость

Рахівське регіональне відділення громадської організації "Пошук"

Меню сайту
Категорії розділу
Новини [123]
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 60
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
УСВА
Новини Закарпаття
Народна память
Книга памяті
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Головна » 2017 » Травень » 31 » Залишаться у памяті вічній
21:36
Залишаться у памяті вічній

Минає 72 рокіи з часу розгрому фашистської Німеччини учас­никами Антигітлерівської коаліції. Людські жертви - немислимі. Ця війна визнана найжорстокішою з поміж інших, які відбувалися коли-небудь за всю відому істо­рію людства. Майже 69 літ тому лінія радянсько-німецького фрон­ту у ході Великої Вітчизняної війни докотилася до Карпат. Тут заново було сформовано IV Укра­їнський фронт після визволення ним від окупантів Криму. Його учасникам потрібно було подола­ти сильно укріплену так звану «лінію Арпада», яка проходила головним Карпатським хребтом, здебільшого по залишках колишніх укріплень періоду Першої світової ВІЙНИ.

У попередніх публікаціях уже йшлося про жорстокі бої 17-го гвардійського стрілецького корпусу за визволення тодішнього с. Ясіня, околиці якого були складовою час­тиною згаданої лінії. Але це були не просто укріплення, а міцний оборонний вузол, напевно, наиміц- ніший у Карпатах, який пролягав по лінії: полонина Ґповчиська - при­сілок Лопушанка - висота Костирі- вка - присілок Свидовець - поло­нина Драгобрат. До них слід додати ще й перевал Околе. В угорській історичній літературі, де йдеться про «лінію Арпада» напи­сано, що їхній оборонний вал у ме­жах Карпатського хребта складав­ся з опорних пунктів. Такими пунктами названі околиці села, які ' з єднувалися здебільшого транше­ями и окопами, тобто польовими укріпленнями. У цих пунктах були наявні майже всі види тогочасного озброєння із великим запасом боєприпасів, і, головне, з добре підготовленими вояками, які добре володіли зброєю. Тому головні бої тут відбувалися, як покаже роз­виток подій, не за населений пункт і присілки, а за згадані опорні пункти.

Радянське військове коман­дування, мабуть, вважало, що го­ловні бої здебільшого відбудуться на ділянці фронту в межах Та­тарського, Яблуницького та Зиміро- Вороненківського перевалів. Але його військові частини порівняно легко оволоділи згаданими пере­валами та їхніми околицями. Тобто подолали першу лінію оборони, визволивши тодішні присілки Лазе- щину, Стебний і північну частину с. Ясіня. Але далі просунутись не могли через сильний обстріл суп­ротивника. Інша, ще не зайнята те­риторія села, наскрізь прострілю­валася із усіх опорних пунктів. Якщо і у наш час зупинитися на площі «Трицьиток» у центрі сучас­ного селища Ясіня і поглядом по­чергово визначити згадані місця, - стає зрозумілим, що тут оборонна лінія мала контури у вигляді своє­рідного «мішка», в який і передба­чалося заманити наступаючих. Очевидно, планувалося на цій лінії зупинити наступаючих, або хоча б завдати якомога більших людських втрат. їх тут чекали. Так, бої там протягом 17 діб були жор­стокими і втрати з боку радянських військ тільки вбитими, за встанов­леними відомостями (поіменно і не­відомих) досягли щонайменше до 1 тис. чоловік, про що свого часу гово­рив учасник визволення селища Олександр Стародубцев. Але по­шуки загиблих ще тривають. Однак, якщо втрати в цій місцині досягли такої великої кількості, то поранених було набагато більше. Серед них значна частина важкопоранених мала тілесні ушкодження, несумісні з   життям. Але вони помирали від ран вже у тилових військових лікувальних установах або дорогою до них, а не в межах Ясіня. їх хоронили не в цій місцевості. І, судячи з цього, кількість загиблих у ясінянській до­лині реально зростає далеко за ти­сячу.

Про меморіал загиблих воїнів у смт. Ясіня вже писалося. Але коли він був організований? Старо­жили згадують, що ще в 60-х роках XX ст. біля тодішньої середньої школи була лише одна могила, яку доглядали учні. Однак ніхто не знає чи це було одиничне, чи групо­ве захоронення. Можна лише при­пустити, що там була братська мо­гила дев’яти воїнів 165-ої окремої штрафної роти, які, за документа­ми періоду боїв за Ясіня, поховані десь у центрі села. Але уже в 70-х роках минулого сторіччя, з ініціати­ви тодішнього вчителя історії та права В. С. Молдавчука, і почало­ся перезахоронення бійців, яке про­довжується у наш час. Мабуть, ще слід це зробити із 26-ма загиблими воїнами-розвідниками і 55-ма вої- нами-«штрафниками», місця похо­вання яких вказані на схемах доку­ментів, ксерокопії яких в електронному варіанті недавно надіслані з архіву МО Росії із м. Подольськ, за активної участі Все­українського громадського обєднання «Союз «Народна Пам’­ять» та інших об’єднань, які активно займаються пошуками загиблих і їх перепохованням, в тому числі і «Пошук - Захід».

Сьогодні потрібно згадати про ще один меморіал, розміщений у центрі Рахова. Поховання загиб­лих бійців тут відбувалися зразу після визволення населеного пунк­ту, а також по мірі їх звезення із на­вколишніх територій, в т. ч. з Косівської Поляни й долини річки Біла Тиса. Проходили такі похорони за­гиблих і у 1945 році, яких було 5, але це мабуть були бійці-залізничники, які померли від отриманих травм під час відновлювальних робіт на залізничній дорозі. Окремі з тодішніх захоронених могли загину­ти і в сутичках із вояками супротив­ника, які ще блукали тоді горами. Загальна кількість бійців що тут лежать, - 92, серед яких 40 відомі і 52 невідомі, родичі яких так і не дізналися де вони поховані. Можли­во, частина з них були розвідника­ми, в яких перед відправкою у роз­відку командири завжди забирали їхні особисті документи і нагороди. Як уже знаємо, таких відносили до «пропалих безвісті», а їхні родичі, за тогочасними радянськими зако­нами, ставали «ворогами народу», що тягло за собою різноманітні реп­ресивні заходи тодішніх каральних органів. Пізніше в Рахові перепоховано прах відомого вихідця із Ясіня Олекси Борканюка, якого повісили в Будапешті у 1942 році і якому, уже після війни, посмертно присвоєно звання Герой Радянського Союзу. Всім похованим встановили пам’ят­ник. Однак, документи по меморі­альному комплексу досліджено не повністю і тому роботи з їхнього оп­рацювання продовжуються.

До цього слід додати і те, що у Чорній Тисі, Квасах і, можливо, десь під полониною Апецка в ме­жах Косівської Поляни, а, може, і ще десь в інших місцях, є окремі братські поховання бійців періоду боїв за територію нашого району, але їхня кількість невідома і це потребує також додаткового до­слідження.

Чи були втрати військових з угорської сторони у ясінянській долині? Звичайно були, але яки­хось документальних підтверд­жень з приводу цього поки що немає. Однак, колишній житель Великого Бичкова Григорчук Іван, якого мобілізували в угорську ар­мію і його військова частина в пе­ріод боїв за Ясіня обороняла підніжжя г. Петрос, згадував після війни, що одного дня його і ще де­кількох вояків угорський офіцер по­слав за обідом для всієї їхньої військової частини, в якій нарахо­вувалося декілька сот чоловік. Коли вони повернулися, - не знай­шли нікого в живих, бо всі загинули від шквального артилерійського і мінометного вогню. Це зробили 29-й артилерійський полк і окремі мінометні батареї 138-ої стрілець­кої дивізії. Незважаючи на те, що не всі снаряди і міни розривалися, результати були вражаючі. Від та­ких нерозірваних зарядів після війни гинула худоба і навіть хлоп­чаки. Подібне відбувалося і під г. Говерла. Про бої на перевалі Околи, який відмежовує Свидовецький масив від Горган, свідчить те, що в середині 50-х років XX ст. учні Чорнотисянської школи принесли на урок біології, зі своєї ініціативи, черепи загиблих угорських вояків, вимиті ґрунтовими і дощовими во­дами, яких розпізнавали за ше не зовсім зотлілою уніформою. Вчи­телі категорично заборонили дітям це робити в майбутньому.

В післявоєнний час, у озері на полонині Драгобрат, теж знаходили черепи, як угорських вояків, так ра­дянських воїнів, про що згадували свого часу дорослі люди. У літера­турі радянського періоду згадується про бої у присілку Буковинка, де наступала 8-ма стрілецька дивізія. Нові документальні дані свідчать про жорстокі бої за висоту 1707 біля г. Стіг й, можливо, за інші висо­ти під Близницею, що на Свидовці, де загинули 64 воїни штрафники 165-ої окремої штрафної роти. Прах 55 і нині покоїться там, на що вказує схема їхніх поховань. Очевидно, тут відбулася не одна атака, на вістрі яких були «штрафники». Але вони уже тоді не належали до так

званих «штрафників», бо своєю смертю, за тогочасними вимогами, були реабілітовані. Можна припус­тити, що у згаданих та й в інших місцях у обороняючих втрати були значними, адже їхні позиції ра­дянські бійцї врешті-решт заиняли. А чи є десь на Рахівщині поховання угорських вояків? Так, вони є у Ясі- нях, на католицькому цвинтарі. Місцеві старожили свідчать що там поховано 8 загиблих у боях за тодішнє село і 12 померлих від смертельних поранень на східному фронті, яких зняли з угорських санітарних потягів. Такі поховання є десь і в Квасах, у Рахові та, можли­во, ще в деяких населених пунктах. Але, мабуть, найбільше їхнього пра­ху покоїться на місцях боїв. Це пи­тання теж потребує дослідження.

А що відбувалося на Рахівщині у 1943 році, тобто 70 років тому? Як свідчать старші люди, до згаданого року в долині річки Тиса і її приток, якихось особливих збільшень угорських військових не спостерігалося. Але з перемогою радянських військ під Сталінгра- ом, на річці Дон, і, особливо, на урській дузі, кількість військових, а також жандармів, почала швидко зростати. Ставало зрозумілим, яка сторона переможе. їхні військові частини почали розташовуватися як у населених пунктах і поблизу них, так далеко за межами. Гори буквально почали рясніти «гонве- дами», тобто угорськими вояками, нарядами військових і жандарма­ми. Для населення обов’язково були введені паспорти (угорською -угозолвани) і всі дорослі мали їх носити з собою,де б не перебува­ли і що б не робили. За сприяння дезертирам угорської армії людей відправляли в концтабори, за допо­могу партизанам чи підпільникам могли засудити на багаторічне ув’­язнення з конфіскацією майна, а то і до розстрілу. У цей же рік активі­зувалися роботи щодо укріплення уже згаданої «лінії Арпада», для чого почалася насильна мобіліза­ція чоловіків. Вони зрубували і транспортували дерева, копали траншеї й окопи, будували пункти спостереження і бліндажі, прово­дили залізобетонні роботи на буді­вництві дзотів і дотів. Все це роби­лося під пильним оком вояків, а роботою керували військові інже­нери.

Опрацьовуючи надіслані доку­менти, вивчення яких продовжуєть­ся, ми виявили, що в боях за визво­лення Рахівщини загинуло також 15 офіцерів від молодшого лейтенанта до майора, серед яких були і ук­раїнці. Встановлено повнии перелік військових частин, що входили до складу 138-ої та 8-ої дивізій (їх №№ польових пошт 1102 і 1703 (1816), яких виявилося значно більше ніж про це раніше згадува­лося. Дещо тут дивно, бо в переліку не згадано гужового транспорту, без якого у горах просто неможливо було пересуватися, але в обох ди­візіях йдеться про дивізійні ветери­нарні лазарети. Виходить, що коні таки були, і, очевидно, чимало. Та­кож віднайдено номери польових пошт дивізій, що стало несподіван­кою і про що майже не згадувалося в історичних працях радянського періоду, де висвітлювалися події Великої Вітчизняної війни. У згада­них дивізіях були польові каси Держбанку Радянського Союзу. Ви­ходить, що перед боями можна було вкласти гроші, і у випадку заги­белі, ці мізерні солдатські кошти держава могла вільно витрачати на власні потреби, часто не видаючи їх рідним загиблих. І сьогодні в одно­му з філіалів банку РФ у м. Єкате­ринбург (колишній Свердповськ) на Уралі, знаходяться такі рахунки, яких є дуже багато. Тут також є і ті кошти, які мали виплачуватися за нагороди ще за життя загиблих.

Наведені відомості допоможуть і тим, хто ще захоче долучити­ся до пошуку невідомих воїнів, точніше орієнтуватися у складно­му документальному потоці. Ду­маємо, що особливе значення ма­ють віднайдені номери польових поштдивізіи, що дасть можливість долучити до документів листи солдатів і солдатам. Ми звернули увагу на те, що в згаданому пере­ліку відсутні відомості про військові частини, які безпосеред­ньо підпорядковувалися штабу 17- го гвардійського корпусу, що част­ково могло привести до зростання і так такої великої кількості (понад 10%) невідомих загиблих воїнів.

Вважаємо за потрібне нагада­ти, що базуючись на результатах пошукової роботи із залученням на­явних документів та спогадів учас­ників і свідків боїв за визволення Ясіня, було створено і передано Ясінянській селищній раді «Доку­ментальну базу даних меморіаль­ного комплексу «Група могил ра­дянських воїнів». Вона, в першу чергу, базується на вивчених та си­стематизованих архівних матеріа­лах, основний зміст якої полягає в застосуванні комп’ютерних техно­логій, систематизації архівного ма­теріалу через використання гіперпосилань.

Завершується та готується до передачі міській раді матеріал щодо Рахівського меморіального комплексу.

Бийло МЕРКЛО,Микола ТКАЧ,

історики.

 

 

 

 

Переглядів: 696 | Додав: Slavik
Всього коментарів: 2
1  
Спасибі людям за старання, проведену роботу.
Було б непогано всіх померлих та знайдених (незалежно з чийого боку воювали) поховати достойно.

2  
Це не війна наших поколінь. У землі не лежать вороги. а люди. Їх замирила Ясінська земля. Питання визначення місця первинного поховання визначається спільно з угорською громадською організацією "Відевз". Слідкуйте за нашими публікаціями та беріть участь у проектах. Б.Меркло

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
"Пошук"
Пошук
Календар
«  Травень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031
Фото
Пошукові сайти
Подвиг народа
ЗНО
Вісті Рахівщини
Новини Рахівщини
Baranuk and Merklo © 2017 При будь-якому використанні матеріалів гіперпосилання на http://poshuk.ucoz.ua/обов'язкове. Сайт управляється системою uCoz