НЕВІДОМІ СТОРІНКИ ВІДОМОЇ ВІЙНИ
(Рахівщина (24 вересня – 19 жовтня 1944 року)
Друга світова війна вразила світ своєю жорстокістю та страшними людськими жертвами. Однак найбільших втрат людство зазнало не на полі бою, а від втрати притаманної людині моралі. Брехня і лицемірство, замовчування та перекручування фактів продовжувалося і після війни, причому характерним воно було не лише для радянських дослідників та ідеологічних функціонерів – істориків, а і для авторів публікацій «демократичного заходу».
«Маленька» операція одного корпусу, визволення одного селища, міста, декількох сіл, доля сотень людей ставало, як виняток, предметом досліджень ентузіастів – краєзнавців. Окремо слід відзначити багаторічну працю вчителя історії Молдавчука В.С., який в непростих умовах домігся доступу до архівних матеріалів, встановив імена понад чотирьох сотень радянських вояків та сприяв увічненню їхньої пам’яті.
Пам’ять про минуле – необхідність для сьогодення та запорука щасливого майбутнього. Вивчаючи наукові публікації з цієї теми ми звернули увагу на натягнутий схематизм та деякі фактографічні розбіжності щодо датування подій. Отримавши перші архівні матеріали ми зрозуміли, що нас чекає серйозний об’єм невивченого матеріалу. Перепоховання солдат – розвідників 138-ої стрілкової дивізії у Ясіню (листопад 2012 року) сприяло появі цілого ряду звернень від сімей загиблих воїнів, саме вони і стали основним поштовхом до появи інтернет - проекту «Рахівське регіональне об’єднання «Пошук». Станом на сьогоднішній день ми маємо понад 50 тисяч входжень на сайт із 40 країн, що вселило у нас віру про серйозну суспільну значимість та важливість справи, яку ми започаткували та продовжуємо.
В процесі роботи над цим проектом, за сприяння ВГО «Союз «Народна пам’ять», ми домоглися ширшого доступу до автентичних архівних матеріалів, публікацій та літератури. Справжнім дивом для нас та наших вихованців стали - сканокопія звітної карти бойових дій 17-го Гвардійського корпусу з 29 вересня 1944 р. по 15 жовтня 1944 р., списки безповоротніх втрат військових частин та з’єднань, щоденники бойових дій, нагородні документи, сканокопії донесень та звітів, матеріали ділової переписки. Хто міг подумати, що документи з грифом «Таємно» та навіть «Надзвичайно таємно» стануть доступними звичайним сільським вчителям та їхнім учням. Окремо слід процитувати фрагмент листа, який отриманий нами 23.05.2013 року : «… .Мой дядя, красноармеец Семенов Василий Васильевич, 1902 года рождения … будучи в составе 165 отдельной штрафной роты 8-ой Армии погиб в районе высоты 1707,0 возле Керешмезе… . Помагай Вам Бог и дай всем здоровье.» (Курс. авт..). Цей та інші документи поставили перед нами завдання встановити перелік частин, які брали участь у боях в районі Рахівщини. Цікавими стали нам і учням шкіл питання про перебіг подій та долі солдат. «Копнувши архіви ми зрозуміли, що сотні солдат залишилися в горах» – скаже представник пошуковців В.Дорофеев при перепохованні воїнів в с. Ясіня.
29 серпня 1944 року, наказом радянського командування завершилася Львівсько – Сандомирська наступальна операція Радянських військ, яким наказано перейти до оборони загальною глубиною 30-40 км та сформувати сильні резервні групи .
Волею долі на напрямок Ясіня – Рахів - Солотвино – Сігет вийшли та зайняли оборону війська 17-го Гвардійського стрілкового корпусу у складі: 2-а Гвардійська повітрянодесантна дивізія – командир полковник Чорний С.М., 8-а стрілкова дивізія – командир генерал – майор Смірнов А.С. (з 27 вересня 1944 року полковник М.С.Угрюмов), 138-а стрілкова дивізія - командир полковник Васільєв В.Є. та 317 – а стрілкова дивізія полковника Жердієнка Н.Т. Командував 17 – им Гвардійським корпусом генерал-майор Антон Йосипович Гастилович.
Радянським військам протистояли угорські та німецькі підрозділи армійської групи німецького генерала Конрада Хейнріці, попереду була «Лінія Арпада». Найточніше опис Керешмезького опорного пункту «Лінії Арпада», відразу після боїв здійснять два радянські офіцери – капітан-інженер О.Ігнатов та капітан А.Кузнецов – звт яких буде мати назву «Инженерное оборудование местности линии «Арпада» .
15 вересня 1944 року, командувач 4 –им Українським фронтом генерал - армії Петров І.Є. уточнив завдання 17 –му корпусу і наказав йому нанести головний удар на правому фланзі розташування корпусу та вийти на рубіж Зелене - Керешмезе (Ясіня), і надалі, з района Керешмезе діяти в напрямку Брустури .
24 вересня 1944 року 2-а повітрянодесантна дивізія була виведена зі складу корпусу, виникла необхідність перегрупувати війська, які займуть позиції з яких і розпочнеться визволення Рахівщини. Оскільки 17-ий Гвардійський стрілковий корпус знаходився на лівому фланзі 4 – го Українського фронту і цей напрямок був окремим, то командувач корпусом мав можливість самостійно приймати рішення щодо концентрації військ на напрямках.
У своїх спогадах Антон Йосипович Гастилович напише про три дороги на яких сконцентрували зусилля ввірені йому війська: Ворохта – Керешмезе, Микуличин – Керешмезе і Зелене – Керешмезе [ ]. По дорозі Ворохта – Керешмезе ( вздовж залізної дороги) наступала 138-а стрілкова дивізія під командуванням полковника Васільєва В.Є., яка 25 вересня збила противника з висот західніше Татарова та Ворохти та впритул підійшла до кордону сучасного Рахівського району.
Заміщуючи 2-гу десантну дивізію 151-ий стрілковий полк та 2 батальйони 310-го стрілкового полку 8-ої стрілкової дивізії здійснили марш, з боями вийшли в район Поляниці – Яблониця (дорога Микуличин – Керешмезе). Свою незгоду з рішенням командира корпусу висловив командир дівізії генерал-майор Смірнов А.С., який звернув увагу на стомленість військ та присутність у військах 0,2 бойового комплекту та труднощі у використанні артилерії.
Головні сили 8 –ої стрілкової дивізії продовжували наступати по напрямку Зелене – Керешмезе (Ясіня), командиром дивізії призначений заступник Гастиловича А.Й.,полковник Угрюмов М.С.
Вересень 1944 року на Рахівщині видався погожим: за весь місяць лише 9 днів лив дощ, середня температура повітря коливалася в районі 20-22 градусів вдень та 12-13 градусів уночі. Зате жовтень характеризувався різким збільшенням опадів. З 1 по 5 жовтня ішли безперервні дощі, температура вночі впала до 2-3 градусів морозу. Розмоклі грунтові дороги вкрай ускладнювали пересування артилерії та доставку боєприпасів.
Випускник та викладач Академії генерального штабу ЗС СРСР А.Й.Гастилович, маючи теоретичний та практичний досвід керівництва бойовими діями у горах вважав, що головне не мислити лінійним способом, перебудувати очі і віддати ініціативу та право приймати рішення безпосередньо частинам і підрозділам корпусу. 24 вересня ослаблений корпус успіху у наступі не мав. Угорські війська підсиленими батальйонними групами активно контратакують, але 25 вересня намітився перелом на лівому фланзі корпусу, у полосі бойових дій 138 –ої дивізії: діючи з напрямку Поляниця –Яблуниця війська в районі висоти 1129,0 подолали Головний Карпатський хребет. Саме сюди командування корпусу переносить свій командний пункт не дивлячись на те, що в районі західніше станції Вороненко лівофланговий 344-ий полк 138 дивізії витримує 4 потужні контратаки угорський та німецьких частин.
650-ий полк 138 –ої дивізії займає перехрестя доріг у центрі сучасної Лазещини і пройшовши вниз по дорозі на Ясіня розділиться на дві частини: 1-2 батальйон вийде в район с. Могельки (сучасний Багенський), а 3 батальйон через гору Костерівка вийде на південну окраїну Ясіня.
Правий фланг корпусу (8 Ямпільська стрілкова дивізія) з деяким запізненням (28 вересня) 310-им полком виходить в район села Апшинец (так у документі (прим. авт..) і також ділиться на дві частини: дві роти спускаються по дорозі та займають перехрестя дороги, що веде на Станислав, а основні сили полку піднімаються по дорозі на Тищору і правим флангом виходять на висоту 1203,0 націлившись оволодіти пануючою висотою 1707,0 г.Татарука.
Одразу декілька історичних джерел свідчать про те, що Ясіня було визволене 28 вересня 1944 року: учасник боїв на Рахівщині, відомий український дисидент генерал Петро Григоренко у спогадах, які він видасть в Нью-Йорку напише, що після 28 вересня угорські війська до Керешмезе не входили та А.А.Гречко у монографії «Через Карпати»
Саме на спогади П.Григоренка спирається відомий наш земляк – історик М.І.Ткач [ ]. Серед найважливішого – доповідь полковника Угрюмова про те, що попереду «Лінія Арпада», яка не знайшла сприйняття у командування корпусу. Але, на жаль, всі 19 опорних пунктів Керешиезького узла оборони «Лінії Арпада» були попереду.
«Звітна карта бойових дій 17-го Гвардійського корпусу» та численні спогади учасників бойових дій свідчать про те, що Керешмезький узол оборони «Лінії Арпада» був подоланий обходом через Свидовецький хребет на правому фланзі бойових дій корпусу та Полонину Германяска на лівому, які вважалися противником недоступними . Слід зауважити, що часто у публікаціях про визволення Ясіня часто допускаються некоректні, схематичні судження про те, що на правому березі р.Тиса веде бойові дії 8 – а Ямпільська дивізія, а на лівому - 138 – а. Очевидно це вплив одного із додатків до названої монографії А.А.Гречка «Схема 4.» . Але це схема, а у житті часто батальйони двох дивізій виконували одне завдання, змінювали позиції, допомагали виконати складне завдання, переходили з одного боку річки Тиса на інший і т.і. Розглядаючи карту по фронту 17-го гвардійського корпусу на правому фланзі, в районі гори Великий Котел (Котел Вельки) оборону угорських військ атакує 1-ий батальйон 310 – го стрілкового полку, знизу з урочища Прелука піднімається 2-ий батальйон 151 –го полку 8-ої Ямпільської дивізії. Спільними діями вони домагаються відступу угорських військ.
В районі гори Стіг (висота 1707,0) відмічені бойові дії 3-го батальйону 310 –го стрілкового полку, 2-го батальйону 310 –го, 3-го батальйону 151 –го стрілкового полку. З боку гори Менчул, по дорозі піднімається підсилений батальйон 229 –го стрілкового полку. На карті відмічена контратака та відступ угорських військ.
Бої ведуться на горі Менчул ( 229 –ий стрілковий полк) та під Близницями (2,3-ій батальйони 151 –го стрілкового полку). Слід відмітити, що начальник штабу дивізії підполковник Петро Григоренко згадує, що місцевий житель Юра Кадуш, який брав участь у будівництві укріплень «Лінії Арпада», провів радянські частини в обхід оборони. Вважаємо,що це було виконання завдання від 15 вересня (Зелене – Керешмезе – Брустури) і брали участь у цьому обході підрозділи обох дивізій.
На лівому фланзі бої ведуться біля підніжжя гори Петрос (3-ій батальйон 768-го стрілкового), в районі гори Стіна (г.Ступа), 344 –ий стілковий полк, з боку Лопушанки піднімається 2-ий батальйон 650- го стрілкового полку.
Не дивлячись на проведені 12 жовтня потужні контратаки в районі Кевелево, угорські війська відступають маючи майже вдвічі переважаючі радянські війська сили. 8-а і 24-та угорські піхотні дивізії відступають у бік Рахова. Їх відступ в районі Кевелева прикривають самохідні німецькі гармати , які не дозволяють реалізувати план Гастиловича: посадити війська на машини і вивести їх на оперативний простір ( рівнину) в район Солотвино.
У центрі наступу, вздовж дороги Ясіня – Рахів, на правому березі р.Тиса, на південній околиці Ясіня, приблизно в районі Свидовецького моста концентрується сильна група радянських військ: 344-ий стрілковий полк, 2-ий батальйон 768 –го стрілкового полку, дещо правіше блокує дорогу на полонину Драгобрат та оперативно – тактичну групу угорців 1-ий батальйон 151-го стрілкового полку.
Місто Рахів - два полки у повному складі 768-ий 138-ої стрілкової дивізії та 229 –ий стрілковий полк 8-ої Ямпільської дивізії. На висоті 1391, 0 гора Думень бойові дії веде 151 – ий стрілковий полк 138-ої стрілкової дивізії та 2 батальйони 310 –го стрілкового полку 8-ої Ямпільської дивізії.
Герої, на жаль, помирають. Саме тому вони і герої. Живими залишаються ті, на кого Бог наклав обов’язок добре засвоїти живий урок історії. Було би дуже бажано ще раз його не повторювати.
А загиблих воїнів давайте назвемо поіменно.
За матеріалами сайту «Рахівське районне об’єднання «Пошук»
( www. poshuk.ucoz.ua )
Бийло Меркло, Ярослав Баранюк.
Вчителі предмета «Захист Вітчизни»,
спеціалісти вищої категорії.
|
