Ослаблені
монголо-татарськими нападами, роздроблені на окремі князівства, українські
землі на початку XІV ст. стали об’єктом експансії з боку Литовського
князівства. Консолідувавшись у нелегкій боротьбі з Лівонським і Тевтонським
орденами, Литовське князівство розпочало своє проникнення на західноруські
(білоруські) землі ще у середині ХІІІ ст., за часів князя Міндовга (1230-1263
рр.). У першій чверті ХІV ст. більша половина білоруських земель вже
знаходилася під владою литовських князів, і вони почали спроби захоплення
сусідніх українських земель. Безпосереднє залучення до складу Литовського
князівства південно-західних руських (українських) земель почалося у часи
правління великого литовського князя Гедиміна (1316-1341 рр.), який проводив
політику підкорення руських земель, використовуючи різноманітні заходи: воєнні,
дипломатичні, династичні. Його васалами стали мінський, лукомський, друцький,
Берестейській та дорогочинський князі. З 1340 р. на Волині правив його син
Любарт-Дмитро. Основна частина українських земель була захоплена за правління
литовського князя Ольгерда, який у 1362 р. зайняв Київ. Цим фактично
закінчилася княжа доба в історії України. Ольгерду навіть вдалося у 1362 р. на
річці Сині Води (раніше, ніж Дмитрію Донському на Куликовському полі)
розгромити татар. | 
